«Любилисьи – кохалисьи
молоденькі люди,
А тепер сьи вже побрали,
най їм гаразд буде!»
Гуцульщина – незабутній край, де мешкає найколоритніший
народ. Колиска традицій, звичаїв та обрядів, які оберігають та плекають гуцули.
Життєдіяльність горян зафіксована у їхніх традиціях та способі життя. Ясінські
гуцули також вірні традиціям своїх предків, шанобливо оберігають і передають
старовинні звичаї та обряди для майбутніх поколінь. Нещодавно в Ясінях –
серці Карпат, гучно відлунало видовищне та колоритне, справжнє гуцульське
весілля, яке гуляли всім селищем в супроводі найкращих музик району! Такої
кількості народу на жодному весіллі ані газди, ані молоді ще не бачили… Це красиве, казкове
дійство було наповнене вражаючою енергетикою від старовинних автентичних костюмів, гуцульських весільних традицій,
музичного марафону, співу, танців, емоцій…
«Зачьилосьи
весілльичко, зачьило, зачьило…
А в
щасливу годиночку, коби сьи скінчьило...»
Відтворити весільний обряд з родзинкою сучасності давно
вимріювали чотири ясінські газдині – О.Ю.Зелінська, Г.М.Жураковська, М.В.Рещук
та В.Д.Рещук. Підтримав цю «задумку, витягнуту із старої шухляди», селищний
голова – Е.Ф.Зелінський, який доклав усіх зусиль до організації гуцульського
весілля, що стало «живою казкою в серці Карпат». Пан молодий – Іван Агопшук та пані
молода – Анжела Маскалюк ще довго житимуть згадками від пережитих щирих емоцій…
Ще довго переказуватимуть своїм дітям, онукам, правнукам про своє гуцульське
весілля, бо буде що послухати.
Але ж у гуцулів на цьому весільні гуляння не закінчуються!
Закінчувалась весільна обрядовість повесільним ритуалом – колачинами, який спрямований на зміцнення зв’язку між сватами та
полегшення періоду адаптації молодої в чужому роду. «Ся дія відбувалася нераз і
другого дня по завиттю молодої, або за тиждень, а то й через місяць». Відбувалися
колачини у батьків молодої, куди приходили на гостину молоді з найближчими
родичами та батьки молодого. За звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи
їм колачі, а батьки та гості в свою чергу обдаровували молодят перемітками,
фустками, полотном, а то й маржьиною...
Минулї неділі (10.09.17 р.) молодьита Іван та Анжела
Агопшуки запросили своїх родичів та близьких, «хрещеного батька» весілля – Е.Ф.Зелінського,
свашок та музик до батьків молодої на свої колачини.
«Ми всі прийшли з колачьими, аби наші молодьита були богачьими!»
Та
й не з простими колачами, а з крученими, що означає міцне поєднання (скручення)
доль наречених. Світлиця, прибрана барвистими вишитими рушниками, скатертинами,
ліжниками, яскравими костюмами, наповнилась життям, світлом, родинним теплом,
радістю за щасливу новостворену сім’ю!
Запалені тринадцять трисвічників-оберегів, спільна молитва за щасливу
долю «молодих газдів», за мир у цьому світі, - наповнили атмосферу якоюсь
таємничістю, магічністю: відчувалася якась незрима присутність наших пращурів.
Рівно і тихо «дихало» полум’я свічок, що пророчило тихе та спокійне життя
молодятам. По молитві пан молодий дякував батькам молодої за їхню доньку, а
зараз уже свою дружину, яка продовжить його рід, обдаровуючи їх колачами. А
тоді батьки, всі родичі та гості благословляли колачами (дотикали по плечу) молодят,
віншуючи їм щастя, здоров’я, гараздів, довгих літ в купці проживати та діточок
наживати!
І тут пан молодий при всій чесній громаді, всьому зібранні,
виймає найдорожчий свій дарунок – топір (бартку) і дарує його старшому дружбі –
брату пані молодої:
«Озми цей топір, не раз він мою легінську честь боронив.
Я
вже більше не легінь! Най від нині тобі служит!»
Потім дружбі подают колачі, котрі він кроїт, а господар дому
розкладає перед всіх гостей. Ламає верх із колача, а дно залишає музикам
молодої! Тому музики стараються, грають-виграють, що вже ноги самі просяться до
танцю! А спробуй всидіти!
«Ой дай, Боже, здоров’ячка, та я знаю кому:
Цему газді та й газдині, що ми у їх домі.
Та що вни нас напоїли та й нагодували,
та й музикам заплатили, вби нам файно грали!»
Танцювали всі: і дорослі, і малі самобутню запальну
«Гуцулку», яку змінював чоловічий танець «Аркан», а потім переспіви, перенизані
знову танцями, лиш би духу вистачало! По закінченні колачин молодята понесли весільні деревця в сад і прив’язали на
солодкі фруктові дерева (хай квітнуть – розквітають, дають нові плоди).
Велике спасибі селищному
голові Едуарду Зелінському, який доклав всі сили в організацію та проведення
такого величного, яскравого і неповторного дійства! Дякуємо молодятам, співорганізаторам-ініціаторам,
родинам молодих! Дякуємо Михайлу Соловйову за такі смачні, пишні, духмяні колачі та короваї! Дякуємо всім учасникам,
які своєю участю прикрашали та доповнювали весільні звичаї гуцулів, що вказують
на багатство їх духовної культури! Дякую і дитячому фольклорному колективу
Ясінянської ДШМ, що не стоять осторонь при відродженні того
"євшан-зілля", чари якого ще збереглися в серцях гуцулів... Гуцульщина
– «духмяна гілка роду України» і благословенною буде навіки, допоки на землі
живе гуцульський рід!
Г.М.Жураковська
