ДУХОВНИЙ СВІТ ГУЦУЛА

       У верхів’ях річки Тиси та приток розташований Рахівський район. Немов на варті спокою зелених лісів, полонин та долин стоять карпатські вершини: грізний Петрос, ніжна Близниця, суворий Піп Іван, величава Говерла – найвища гора в Українських Карпатах.

Рахів називають столицею Закарпатських гуцулів, або гуцульським Парижем. У цьому мальовничому краї живуть багаті своєю культурою, духовні і славні гуцули. Роки незалежності викликали значне піднесення рівня культури горян, збереження і розвиток народної творчості. Відновлюються і поповнюються історико-культурні, народно-обрядові свята і звичаї, фестивалі, усна народна творчість. А розпочинаються вони з одного з найулюбленіших дійств у районі, - фестивалю зимового фольклору „Ой, радуйся, земле”,

який проводиться в січні кожного року в Рахові. В цьому фестивалі беруть участь кращі колядницькі, щедру вальні групи населених пунктів району. На сцені показують цілі різдвяні дійства.

Все це оформлено і проводиться в стилізованій гуцульській хаті, яку відтворюють на сцені районного будинку культури. Далі дійство проводиться на вулиці біля ялинки з притаманним гуцульським гумором.

Рахівщина була серед тих, хто 23 роки тому започаткував гуцульський фестиваль. І ось вже вчетверте ми збираємо у себе гуцулів з усього світу. Кращі фольклорно-обрядові художні колективи, майстри народної творчості збираються на фестиваль, щоб відтворити обрядові дійства гуцулів, пісні і танці, запальні коломийки. За дні фестивалю проводяться конференції, зустрічі, на яких йде обмін думками щодо подальшого соціально-економічного і духовного розвитку гуцульського краю.

Ще 25 років тому в Рахівському районі проводилось обласне свято „Проводи тваринників на полонини”. Райдержадміністрацією і районною радою було прийнято рішення започаткувати нове свято, яке б сприяло активнішому розвитку в районі вівчарства. Залученню до цієї справи молоді, подальшому відродженню духовності нашого краю.
Так 1999 року народилася „Гуцульська бриндзя”, вперше дійство провели у Квасах. За останні роки фестиваль став грандіозним, театралізованим дійством, яке щороку відвідують тисячі гостей не тільки з України, а й з цілого світу. З 2002 року свято проводиться в мальовничому куточку Рахова – амфітеатрі „Буркут”. По його периметру кожен населений пункт розміщує елементи житла вівчарів на полонині; тут і колиби, і заставки, і кошари з вівцями. Але кожен гуцул, де б він не був, любить, щоб його обійстя було красивим, тому все стилізоване обійстя устелене ліжниками, рушниками та предметами господарювання. А який гуцул без музики, запальної коломийки? Гордістю і окрасою кожної громади є насамперед сир, бриндзя, вурда та інші гуцульські страви, які оцінює компетентне журі. А з яким запалом та ентузіазмом проходять конкурси сопілкарів, трембітарів, коломийкарів! На великій сцені амфітеатру виступають кращі художні колективи району та області. Пізно ввечері стомлені, але з радісним щемом на серці розходяться учасники свята та гості.

З глибин віків прийшли до нас різні обряди, звичаї, народні свята. У них – минуле, боротьба за кращу долю, сподівання, краплинки радості. У гуцулів кажуть: „Що не село – то свої звичаї”. Багато які забулися, але окремі живуть, прикрашаючи наше життя, роблячи його багатшим і радісним. Розпочинаються гуцульські вечорниці у мальовничому селі Говерла, що розкинулося під найвищою горою Карпат – Говерлою.

Спогади про минуле, різні прикмети і вірування в розповідях господині вечорниць. Тчуть, прядуть дівчата, і ось за вікном чути музик. Це хлопці завітали на вечорниці – і починаються старовинні гуцульські ігри, танці, переспіви аж до пізньої ночі.

З метою глибшого відродження вівчарського ремесла, збільшення туристичної привабливості села Костилівки (Берлибаш), залучення нових інвестицій в розвиток туризму вже 8-й рік поспіль на площі ім. 400-річчя населеного пункту Костилівки проводиться фестиваль „Берлибаський банош”.

Проте, яку їжу місцеві мешканці найбільше люблять, свідчать слова коломийки: „В наших горах бануш та кулеша – найсмачніша страва, бринза, масло і сметана – до неї приправа”.

На столах можна побачити барвисто оформлені вироби декоративно-прикладного мистецтва. Тут також можна скуштувати інші гуцульські страви, спробувати справжній гуцульський бануш, а також придбати гуцульські сувеніри і послухати виступи колективів художньої самодіяльності.

У Видричці сформовано особливе ставлення до народної гуцульської вишивки, тут уже втретє проводять районний фестиваль „Видричанська вишиванка”. Свято у серцях несуть місцеві мешканці, а також більшість гостей, котрі вбираються у вишиті сорочки. Підтвердженням свята працьовитості і творчої наснаги місцевих досвідчених майстрів є виставка їхніх яскравих виробів, а також юних вихованок самобутнього педагога Наталії Кепинач. На її уроках вишивки дівчатка відтворюють узори із „Бабусиних скринь” та відроджують їх на сучасних рушниках, серветках, доріжках, вивчають витоки народної творчості.

Багатство душі збережено у вишитих картинах, килимах та наволочках на подушках. Велике різнобарв’я вишивок місцевих майстринь зберігає автентичність, не втрачає цінність, популяризує історію, культуру і духовність села.

Ще одним чудовим дійством може похвалитися Рахівщина – фестивалем „Барви Квасівського ліжника”, покликаним зберегти місцеві народні традиції та звичаї у виготовленні ліжників, якими славляться Кваси. Це дуже важка і кропітка праця, в якій задіяна не одна людина, а й цілі сім’ї. Мета цього фестивалю-ярмарку – привабити людей до цього ремесла, допомагати і навчати, прищеплювати молоді любов до народної творчості.

На святі можна придбати гуцульський ліжник чи вишиту сорочку, скуштувати смачної бриндзі, меду, банушу, послухати в’язанки гуцульських мелодій, ще й самому поспівати.

Великобичківці щоразу демонструють виразну і неповторну палітру народних звичаї і та обрядів, організацію і оригінальність проведення різних заходів. Наймолодший етнофестиваль Рахівщини „Бичківські голубці” відзначаються разом з днем заснування селища.

У Великому Бичкові вважають, що якщо на свято господиня не приготувала голубці, то сім’я залишиться голодною. Великобичківці вельми люблять цю страву і готують 30 її різновидів на будь-який смак, саме тому вона і стала візитівкою цього селища. Процес виготовлення таких голубців не менш цікавий. Перед весіллям сходяться всі близькі та сусіди і разом починають крутити голубці, співаючи при цьому пісні та коломийки. Колись для подачі голубців використовували не звичайний посуд, а глиняні чи дерев’яні розмальовані тарілки.

У рамках урочистостей відбуваються спортивні змагання з тенісу, футболу, волейболу, шашок та шахів, засідання „круглого столу” „Бичківські голубці”.

Лідером серед колективів самодіяльної творчості по праву є самодіяльний народний ансамбль пісні і танцю „Лісоруб” (художній керівник Володимир Шепета, балетмейстер-постановник Заслужений працівник культури України Мирон Герман).

Колектив від дня свого народження на межах років і як той казковий легінь – днями і годинами. Ще за часів Союзу брав активну участь у всесоюзних оглядах художньої самодіяльності у Москві, неодноразовий учасник міжнародних фольклорних фестивалів в Угорщині, Чехії, Румунії та інших країнах. Незмінний успіх українського і закордонного глядача забезпечила колективу багата і різнопланова концертна програма. Вокально-хореографічні композиції „Привітальна”, „Гуцулка”, обрядові „Бичківське весілля”, „Щедрий вечір у гуцульському селі”, запальні танці „Водичанський скаканий”, „Гопак”, „Гуцулка”, прекрасні сольні номери – ось новий перелік творчого доробку „Лісоруба”. Незабаром колективу виповниться 70 років.

Рахівщину населяють не тільки гуцули-українці, але й етнічні румуни, угорці, словаки та представники інших національностей. У березні логічним продовженням мистецьких різдвяних програм стає фестиваль румунського народного мистецтва „Марцишор”, який традиційно кожного року проводиться у селі Білій Церкві, де компактно проживає румунське населення.

Витоки цього свята лежать в давніх румунських традиціях. Це свято весни, пробудження в природі і людях кращого. У першу неділю березня, зранку, біля будинку культури в барвистих румунських національних костюмах збираються жителі та художні колективи сіл району, в яких проживає румунська національна меншина. Звучать пісні, різноманітні фольклорні колективи на сцені показують своє мистецтво, відтворюють кращі обрядові традиції свого народу своїм, тільки їм притаманним співом. І завжди заключним акордом цього свята є виступи відомих професійних артистів з Румунії або Молдови.

Кого не заворожувала гуцульська музика? В її мелодії можна вловити дзюркіт гірських потічків і рік, подих полонини і шум смерекового лісу. Багато дивовижних звуків увібрав у себе самодіяльний народний оркестр гуцульських народних інструментів під керівництвом Петра Ерстенюка. Трембіти, скрипки, цимбали, дримби, бербениці, пуга – майже 10 найменувань гуцульських інструментів, на яких віртуозно грають 45 учасників оркестру.

Біографія оркестру викликає повагу: лауреат багатьох міжнародних, республіканських фольклорних фестивалів, а в Коломиї на гуцульському фестивалі цей колектив завоював Гран-прі. Свою програму будує на гуцульських мелодіях, старовинних обрядових дійствах. Назви номерів говорять самі про себе: „Свято на полонині”, „Ой, піду я в полонину”, „Бокораші”. Колектив нині – на творчому злеті.

У кожному населеному пункті району самобутню гуцульську музику пропонують троїсті музики. У селах Кваси та Лазещина з невеличких ансамблів троїстих музик завдяки ентузіазму таких людей, як Микола Мищик та Іван Спас юк, створено нові оркестри гуцульських народних інструментів, які вже зараз є окрасою всіх районних свят. Відповідно за свої досягнення Квасівському оркестру гуцульських інструментів присвоєно звання „Народний”, а дитячому оркестру з Лазещина – „Зразковий”.

Самодіяльний народний фольклорний театр Богданського сільського будинку культури – неодноразовий лауреат Міжнародних гуцульських та обласних фестивалів (режисер – Марія Ретізник) – бере участь в різних урочистих подіях, різноманітних сільських заходах.

Понад п’ятдесят років очолює культурологічну роботу в Костилівці директор сільського будинку культури Софія Даниш. Її як професіонала визнають не лише в нашому районі, а й далеко за його межами. Про це свідчить диплом лауреата Міжнародного гуцульського фестивалю у Вижниці. Зразковий драматичний гурток "Юність" з Костилівка створений у 2003 році. Кожен рік колектив є активним учасником гуцульського свята „Берлибаський банош” та „Гуцульська бриндзя”. На обласному огляді драматичних колективів представили композиції „Легенда про трембіту” та „Гуцульське весілля”.

Рахівська Гуцульщина, як і вся Гуцульщина взагалі, славиться майстрами і в народному ремеслі. Споконвіків славу людям приносили різьбарство, ліжникарство, ткацтво та знаменита гуцульська вишивка.

По праву однією із справжніх майстринь вишивки у Рахові вважається Марія Василівна Русак. Уставки для сорочки і спідниць, вишиті килими, скатерки, рушники, серветки постійно виставляє Марія Василівна на районних і обласних виставках. Усі вироби милують око різнобарв’ям, акуратністю, естетичним смаком.

Коренізбарство – відносно новий вид мистецтва на Рахівщині, але Олексій Вайнагій зробив його чи не найпопулярнішим народним промислом. Уже в зрілому віці сам взявся за цю справу і згуртував біля себе талановиту молодь. Нині без казково-чудернацьких робіт Олексія Вайнагія та його учнів не обходиться жодна районна виставка.

Треба відзначити, що роботи Олексія Вайнагія в останній час мають великий успіх у любителів народного мистецтва в Україні і за кордоном. І як справжнє визнання – Гран-прі гуцульського фестивалю у Косові, де знають і уміють поцінувати народне мистецтво.

Володимир Шепета –

начальник відділу культури Рахівської райдержадміністрації