Великобичківська
дитяча музична школа
На початку
50-х років нарешті дочекалася мати музичний дитячий заклад і Рахівщина. Завдяки
ініціатору музиканту-патріоту бичківлянину Юрію Дмитровичу Кузьмику та іншим
провідним музикантам цього селища було вирішено відкрити у Великому Бичкові
філіал Солотвинської ДМШ.
З 1 вересня 1951 р. почалися перші уроки професійного музичного навчання дітей бичківлян. Очолив філію у Бичкові досвідчений педагог, музикант-фольклорист Михайло Васильович Мокану. Для занять спочатку облаштували колишній єврейський будинок на “Мостині” (нині вул. Перемоги). Згодом для занять виділили приміщення на другому поверсі колишньої “Чайної”. Спочатку відкрили струнно-смичковий відділ (клас скрипки вів М.В.Мокану) та фортепіанний (уроки вели О.І.Одовичук, Ю.Ю.Віллігер та Ю.Вейкаші, згодом Юдіта Пустовіт-Берсан). Через рік (у 1953 р.) відкрили ще два відділи: духовий (викладач М.М.Притула, пізніше – В.Я.Попенко) та народний (уроки вів Д.Я.Ткаченко, згодом – його наступники – баяністи В.Д.Ярижкін та В.В.Трифонов). Звичайно, діяв і відділ музично-теоретичних дисциплін (який очолила викладач Васильковець).
Учні
Великобичківського філіалу Солотвинської ДМШ
 | ||
| Учні Великобичківського філіалу Солотвинської ДМШ. Директор М.Мокану, 1959 р. |
Великобичківська
філія Солотвинської музичної школи плідно пропрацювала 15 років (з вересня 1951
р. по 31 серпня 1966 р.). За цей час викладачі навчального закладу підготували
багато талановитих учнів, які після закінчення середніх спеціалних і вищих
учбових закладів повернулися на роботу до рідної школи. Серед перших викладачів
– колишніх випускників школи були: скрипалі Микола Кузьмик, Микола Безульов,
альтист Юрій Худа, віолончелісти Іван Худа та Мар’яна Брунцвік, піаністи Єва
Іллейш, Одарка Худа, Ірина Кузьмик, Берта Гешефт, баяністи Галина Візел та
Микола Марущак, духовики Олександр Новаковський, Микола Бойчук, Володимир
Керч та інші.
Наприкінці
50-х років музичний навчальний заклад перемістився в приміщення колишнього
нарсуду, що знаходився по вул. Крушник, 23, де й діє по сьогодні.
З 1 вересня
1966 року Великобичківська музична школа почала свої перші кроки вже не як
філія, а як окремий професійний муззаклад. Очолив ДМШ уродженець Квасів
Олександр Бернардович Новаковський (за фахом викладач духових інструментів). Оновився
і педколектив. Поряд з викладачами, що приїхали до муззакладу за направленням,
основний кістяк – колишні випускники школи.
У 1974 році
нетривалий час музичний заклад очолював Іван Андрійович Кобака. Він привів
школу в належний вигляд, подбав про благоустрій (тут спорудили бетонні хідники,
впорядкували квітники), налагодив дзвінкову систему по класах, започаткував
оркестр російських народних інструментів (з новим складом домр і балалайок)
тощо.
Учнівсько-викладацький
склад Великобичківської ДМШ (початок 60-х років ХХ ст.)
З 1975 по
2006 рр. музичну школу очолював досвідчений педагог, художній керівник
народного ансамблю пісні і танцю “Лісоруб“, заслужений працівник культури
України Василь Васильович Пекарюк (уродженець с. Ділове). Під його керівництво
заклад домігся значних мистецьких досягнень.
 | ||||||||||||
| Клас икладача Марущака Миколи Юрійовича (поч. 70-х років ХХ ст.) |
Наприкінці
70-х років при школі досвідчений педагог-баяніст Микола Панькович Данилко
створив оркестр гуцульських народних інструментів. Завдяки його та ініціативі
дирекції школи тут відкрито класи цимбал і сопілки. Плідно працювали викладачі
М.Кушнір, Р.Пехтелєва, Є.Омельченко, Г.Головчук, О.Кузьмик, Т.Худа, В.Русин,
Ю.Осташ, В.Ревкало, П.Чічак.
Випускники
та викладачі Великобичківської ДМШ (початок 1990-х р.)
Щорічно до
музичної школи поверталися на роботу колишні випускники навчального закладу:
Люба Василівна Шмуляк (Хараїн), Наталія Іванівна Бойчук (Пуліска), Магдалина
Василівна Арділан (Русин), Василь Васильович Попович, Микола Степанович Чічак,
Оксана Іванівна Герлан, Людмила Йосипівна Костина (Матковська), Ельвіра
Миколаївна Спасюк (Сабов), Галина Дмитрівна Григорчук (Пруць), Любомир
Михайлович Керч та інші.
На початок
80-х до кінця 90-х рр. припадає найбільш плідна діяльність викладачів ДМШ.
Діють: духовий оркестр (керівники О.Новаковський, М.Бойчук та В.Керч), дитячий
хоровий колектив (керівники М.Кушнір, Г.Головчук, Т.Худа), оркестр народних
інструментів (керівники М.Данилко, В.Попович, В.Шепета), струнний ансамбль
(керівники Ю.Худа, Л.Матковська, М.Кузьмик), вокальні ансамблі (О.Кузьмик,
Т.Худа, М.Кушнір, Г.Головчук), ансамблі баяністів (М.Марущак, В.Русин,
В.Попович, Л.Хараїн), унісон скрипалів (М.Кузьмик) та інші колективи.
Клас викладача Кузьмика Миколи Юрійовича
Згодом
колектив поповнюють нові кадри – випускники третього покоління муззакладу:
О.Худа (Підмалівська) - теоретичний, О.Огородник, В.Куцин, Н.Тимчак
(Думніцька), О.Йосипчук, Й.Підмалівський, М.Чепінець, Н.Бондюк (Довганюк) та
Л.Глеб (народний), І.Шмуляк (Швець) - струнний, А.Кобаль (Бажура) -
фортепіанний, а також духовик С.С.Швець (клас флейти). Деякий час у закладі працювали викладачі:
В.Шепета, Т.Раховська, Н.Кузьмик, Г.Тершак.
Педагогічний
колектив закладу у повному складі (1997 р.)
Молоде
покоління викладачів продовжує традиції своїх попередників, готує
музикантів-професіоналів в середні спеціальні та вищі учбові заклади України. З
2006 р. почалося відродження духового відділу, який з 1999 року перестав
існувати. Очолив роботу по класу флейти, сопілки, труби та саксофону викладач
духового відділу С.С.Швець.
Оркестр народних інструментів (керівник В.В.Попович), 1989 р.
Педагогічний колектив закладу у повному складі (1997 р.)
Педагогічний колектив закладу у повному складі (1997 р.)
Гордиться ДМШ
своїми випускниками: самодіяльним композитором, членом Національної ліги
композиторів України, заслуженим працівником культури України Василем
Поповичем, який з 1 листопада 2006 року очолив Великобичківський дитячий
музичний заклад.
При музичній
школі почали діяти новостворені учнівські колективи: фольклорний дует у складі
Дмитра Пруця (сопілка), Івана Влада (цимбали) – керівник М.П.Данилко;
відроджено ансамбль троїстих музик у складі Євдокії Підмалівської (цимбали),
Дмитра Пруця (сопілка) та Миколи Гамора (бубон), відновлено роботу оркестру
народних інструментів (керівник В.В.Попович),
які в березні 2007 року стали лауреатами ІІІ премії на обласному
конкурсі учнівських ансамблів та оркестрів, що проходив у м. Свалява, а в 2009
році в м.Ужгороді вибороли І місце. Найбільшим успіхом взірцевого дитячого
колективу – перемога на ІІІ Міжнародному фестивалі «Закарпатський едельвейс –
2008» Гран-Прі. Переможцями обласних конкурсів стали: ансамбль троїстих музик
(ІІІ місце), дует скрипалів (керівник І.В.Швець) – ІІ місце.
Оркестр народних інструментів (керівник В.В.Попович), 2007 р.
Гордістю
школи в той час були учні: Євдокія Підмалівська (цимбали) –– переможець
обласних конкурсів - І місце (2008, 2009), та Міжнародного дитячо-юнацького
конкурсу «Закарпатський едельвейс – 2008», учасниця Всеукраїнського конкурсу
«Срібний Дзвін», а також учні: Валентина Юрчук - лауреат ІІ премії (2010), І
премії (2014) обласних конкурсів та міжнародного - «Закарпатський
едельвейс-2010») - клас викладача О.В.Йосипчук; Довганюк Надія (баян) - лауреат
ІІІ премії (2009), І премії (2010, 2011,
2012) та ІІ премії (2013) – класу викладача Л.Ю.Глеб,; Швець Мирослава
(скрипка) та Швець Наталія (скрипка) – лауреати І та ІІ премії – клас викладача
І.В.Швець; Дмитро Пруць (флейта) –
лауреат ІІІ премії (2009) – клас викладача С.С.Швеця; Гайналь Леонід (гітара) –
викладач Й.М.Підмалівський - лауреат ІІІ премії; переможці музично-теоретичної
олімпіади: Валентина Гаврищук – лауреат
ІІ премії ( у 2009 р.) - викл. по сольфеджіо Н.І.Бойчук, Мирослава Швець - лауреат ІІ премії (2010,
2011) та Наталія Швець – лауреат І премії (2013, 2014) (викл. по сольфеджіо
Г.Д.Пруць) переможці обласної музично-теоретичної олімпіади серед шкіл
естетичного виховання області.
У жовтні 2007
р. вперше в музичній школі, з ініціативи директора навчального закладу, започаткували
святковий захід “Посвята в першокласники”, який успішно проводиться по-сьогодні.
Плідним для
учнівсько-викладацького колективу Великобичківської ДМШ став 2009 рік. Четверо
учнів музичної школи успішно склали вступні іспити в музичні училища і
зараховані на навчання зокрема в Ужгородське музичне училище ім.. Д.Задора.:
Євдокія Підмалівська (цимбали) –
викладача О.В.Йосипчук - на народний
відділ; Дмитро Пруць (флейта) - викладача С.С.Швеця – на духовий відділ; та
Антоніна Бойчук на музично-теоретичний відділ (викладача по сольфеджіо та
музичній літературі Г.Д.Пруць). На відмінно склала вступні іспити в
Івано-Франківське музичне училище і поступила на перший курс навчання на відділ
фортепіано - піаністка Валентина Гаврищук – викладача М.В.Русин.
Плідно
запрацювали і викладацькі колективи: оркестр народної музики та ансамбль
скрипалів (керівник М.Ю.Кузьмик), вокальний ансабль (керівник Н.І.Пуліска), тріо
баяністів (керівник В.В.Попович) та інші.
Тріо
баяністів - лауреати І премії Міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів
«Перепетум мобіле – 2014» м.Дрогобич (кер. В.В.Попович)
у
складі: Надія Довганюк, Галина Гучканюк
та Микола Микуляк
Тріо
баяністів - лауреати І премії Міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів
«Перепетум мобіле – 2015» м.Дрогобич (кер. В.В.Попович)
у
складі: Павлюк Павло, Чворсюк Ростислав та Ангела Іван
У 2011 р., перевівся з Водицької ЗОШ І-ІІІ ступенів, на основну роботу
у Великобичківську ДМШ, сумісник по класу фортепіано, а згодом скрипки,
Олександр Миколайович Кузьмик.
Останніми
роками колектив в черговий раз поповнився молодими спеціалістами – колишніми
викладачами закладу.
У 2008 році, за направленням обласного управління культури, на
викладацьку роботу по класу фортепіано, у Великобичківську ДМШ, була прийнята
молодий спеціаліст, Марина Михайлівна Савчук.
У вересні 2013 року, пед. колектив поповнився випускниками музичних
училищ Івано-Франківська та Ужгорода: Валентиною Михайлівною Гаврищук
(фортепіано), Дмитром Івановичем Пруцем (духові інструменти, клас флейти),
Антоніною Сергіївною Бойчук (музично-теоретичні предмети), а також на вакантне
місце концертмейстера була прийнята Вікторія Анатоліївна Безугла - мешканка
м.Рахова.
У вересні 2015 року, в
альмаматер прийняті на роботу випускники Ужгородського музичного училища –
скрипалька Мирослава Степанівна Швець та баяністка Іванна Юріївна Мандзюк.
Закінчили музичні заклади й інші випускники Великобичківської ДМШ:
цимбалістка Оксана Краснянська, гітаристка Марія Волощук (хоровий відділ) -
Ужгородський коледж культури і мистецтв та інші.
Ще майже 10 випускників музичної школи навчаються в мистецьких закладах
України: баяністка Надія Довганюк, піаністка Анастасія Галясок, скрипалька
Світлана Гиндрюк, теоретик Наталія Швець – в Ужгородському ДМУ ім.Д.Задора,
піаніст Мирослав Підмалівський в Івано-Франківському ДМУ ім. М.Січинського,
піаністка Оксана Шевчук – у Волинському училищі культури і мистецтв
ім.А.Стравінського, баяніст Микола Микуляк та гітаристка Світлана Андрусяк (на
відділі вокалу) – в Ужгородському
коледжі культури і мистецтв, які згодом поповнять педагогічні кадри закладу.
Здобули вищу педагогічну музичну освіту і діючі викладачі
Великобичківської музичної школи: скрипалька Ірина Василівна Швець, флейтист
Степан Степанович Швець, піаністка Марина Михайлівна Швець – Мукачівський педагогічний університет;
цимбалістка Ніна Миколаїана Думніцька – Київський інститут культури і мистецтв;
теоретик Оксана Юріївна Підмалівська, піаністка Валентина Михайлівна Пруць
(Гаврищук) – Прикарпатський Національний університет, теоретик Антоніна Сергіївна Ревкало (Бойчук)
– Дрогобицький державний університет (магістратуру по вокалу) та інші.
Навчається у ВУЗі: скрипалька Мирослава Степані Швець – Мукачівський
педагогічний університет та інші.
Окремою сторінкою в історії музичного закладу є
діяльність по розширенню і розбудові нових класів Великобичківської дитячої
музичної школи. Зі збільшенням контингенту учнів виникали проблеми з шкільними
приміщеннями яких бракувало для якісного проведення уроків. Стара будова з
невеликою кількістю класів, вже була неспроможна забезпечити належну роботу.
Тому поряд з старим корпусом закладу, було вирішено звести нову двоповерхову
добудову (будівництво тривало з середини 1980-х років до 2010 року).
А почалося все, ще у 1975 році минулого століття, коли
заклад очолював Іван Андрійович Кобака, педколектив прийняв рішення домагатися
у районного керівництва відділу культури добудови до прилеглих старих приміщень
школи нового двоповерхового корпусу, щоб потім у старій будові зробити
реконструкцію та капітальний ремонт (за рахунок прилеглих класів зробити
просторий концертний зал). За основу планувалося взяти типовий план забудови,
який Іван Андрійович Кобака привіз з Ужгорода і подав на розгляд районному
керівництву. Але довгі роки, питання по будівництву прибудови до школи не
розглядалося.
Зрушити справу з місця вдалося лише наступному
керівнику – Василю Васильовичу Пекарюку, який як директор музичного закладу, та
як депутат селищної ради, неодноразово на районних та обласних нарадах
порушував питання про прийняття рішення розпочати будівництво нового корпусу.
Не стояв осторонь і відділ культури під керівництвом Володимира Васильовича
Волічака.
Та лише наприкінці 80-х років минулого століття на
сесії райради клопотання було розглянуто і взято до відома. Було прийнято дієве
рішення та виділено кошти на виготовлення проектної документації, закладання
фундаменту з наступним зведенням всієї прибудови до старої школи. Відчутну
підтримку надав тодішній голова райдержадміністрації - бичківець Михайло
Олексійович Даскалюк.
На початку 90-х років мрії великобичківських
педагогів-музикантів почали частково збуватися. Будівництво нової школи, за яке
взялася районна будівельна дільниця, велося поетапно. Заклали фундамент,
завезли цеглу, дошки, шифер та почали зводити перший поверх. Багато сил і
енергії під час ведення будівництва закладу доклав тодішній заступник директора
з навчальної роботи Володимир Михайлович Керч. Підтримку надавав і тодішній
начальник відділу культури Василь Васильович Кухар, який особисто піклувався
веденням будівельних робіт.
З викладачів школи – Миколи Юрійовича Марущака, Миколи
Миколайовича Бойчука, Василя Федоровича Русина Василя Васильовича Поповича,
Петра Петровича Чічака, Юрія Івановича Худи, та інших колег - заступник директора школи Володимир Михайлович
Керч, створив невеличку бригаду, яка у вільний від роботи час завантажувала, та
розвантажувала цеглу, яку привозили з Хустського цегельного заводу та
Ганицького цегельного цеху, що діяв при місцевому колгоспі.
Тодішня голова селищної ради Одарка Дмитрівна Зеленко
домовилася з керівниками місцевих підприємств та організацій, про надання
музичній школі допомоги будматеріалами. Деревину виписали у Великобичківському
лісокомбінтаі (директор О.Г.Діккер). За нею, на лісодільницю Станішора, разом з
майстром Б.Молдованом їздив завуч музичного закладу В.Керч. Розпилювали
деревину на пилорамі колгоспу “30-річчя Жовтня” (голова правління
М.І.Витрихівський). Дерев’яні вікна та двері замовили в столярному цеху
косівсько-полянського колгоспу «Карпати» (голова правління Чаус).
Перший етап будівництва завершився у 1993 році. Було
зведено перший поверх та перекрито його бетонними плитами. Але на продовження
робіт не вистачило коштів: саме в цей час відбувалося значне знецінення грошей,
перехід на купони, фінансовий хаос у державі. Будівництво прийшлося не не
визначений час «заморозити». Щоб вберегти новобудову від руйнації, силами
чоловічого складу викладацького колективу школи, перший поверху було тимчасово
накрито шифером.
Припинення будівництва затяглася на довгі десять років. І тільки у 2003
році, за підтримки і сприяння голови Рахівської райдержадміністрації Михайла
Олексійовича Даскалюка, з районного бюджету були виділені кошти на добудову
музичної школи. Другий поверх зводили будівельники Рахівської рембуддільниці
(начальник Ю.Локота), а внутрішні роботи виконували робітники ПМП “Портал”
(директор В.П.Пащенко). Було встановлено дерев’яні вікна, двері та підлогу,
поштукатурено і побілено стіни та коридори приміщень, здійснено інші роботи. Та
вже 2004 року, через брак коштів, будівництво знову призупинилося. Не знайшлися
гроші в бюджеті і в наступні роки, коли в державі проходили чергові та
позачергові тури виборів президента, а згодом парламенту.
Псувалася і осипалася штукатурка, від дощів і вітру
підгнивали вставлені без скла віконні рами, дерев’яна підлога.
Навесні 2007 року педколектив музичної школи, (з
ініціативи його керівника Василя Васильовича Поповича), і підтримки депутатів
селищної, районної та обласної ради, написали спільне звернення до обласної
ради і облдержадміністрації, щоб терміново допомогли з коштами для завершення
будівництва.
Велику допомогу відчула школа від начальника відділу
культури і туризму Рахівської РДА Володимира Леонідовича Шепети, який всіляко
сприяв, щоб якнайшвидше відновити будівництво і довести його до фінального
завершення. Допомагали і депутати районної та обласної ради, зокрема бичківець,
заслужений лікар України Василь Петрович Дряшкаба, який на всіх рівнях говорив
про проблеми із завершенням будівництва і необхідності виділення для цього
коштів. Своїх зусиль в той час доклали і тодішні керівники району – Микола
Миколайович Беркела, Володимир Дмитрович Саїк, Іван Михайлович Сурмачевський,
Едуард Федорович Зелінський, Михайло Іванович Фірка, Віктор Васильович Медвідь,
Дмитро Дмитрович Андріюк та інші.
Вагомий внесок по завершенню
будівництва нового корпусу музичного закладу належалв керівникам та
депутатському корпусу Закарпатської ОДА, та обласної ради – особисто голові
облдержадміністрації - Олегу Олодаровичу Гаваші та його заступнику Івану
Івановичу Балозі, а також голові обласної ради – Михайлу Михайловичу
Кічковському, які своїм розпорядженням виділили певну суму коштів з обласного
бюджету.
Відділ культури і туризму Рахівської РДА під
керівництвом начальника В.Л.Шепети, придбав для музично-теоретичного класу: 10
нових парт-лав, канцелярський столик, шафу та розсувну дошку, 10 напівм’яких
стільців, а також два фортепіано та акордеон.
Для повної здачі нової будови муз школи під ключ ще не
вистачало близько 150 тисяч гривень. Допомогли у виділенні понад 120 тисяч бюджетних
коштів для остаточного завершення будівництва, тодішні керівники району: голова
районної ради Іван Михайлович Сурмачевський та голова Рахівської районної
державної адміністрації - Віктор Васильович Медвідь. Сприяв прискоренню здачі
об’єкту під ключ перший заступник голови райдержадміністрації Юрій Андрійович Ткачук. За роботу взялося «ПП
Мойсюк», яке провело монтаж електрообладнання та електрообігрівачів. Була
проведена якісна робота електриків Івана Коперльоса, та керівника підприємства
Василя Васильовича Мойсюка. Невдовзі було одержано дозвіл від Закарпатобленерго
та Рахівського РЕМ, на підключення новобудови до мережі, яке було здійснено 15
січня 2010 року.
25 лютого 2010 року, відбулося урочисте відкрити нової
двоповерхової добудови музичного закладу та було вшановано копітку працю всіх
хто був причетний до будівництва та фінансування початкового закладу
естетичного виховання. Мрія учнівсько-викладацького колективу нарешті
здійснилася.
У 2013 році, виділенням бюджетних коштів на ремонт приміщень, проведення
фасадних робіт та встановлення ринв а також 18 пластикових віконних рам зі
склопакетами і 2-х вхідних дверей, посприяв тодішній голова
райдержадміністрації Дмитро Дмитрович Андріюк. З придбанням музичних
інструментів, 40 напівм’яких стільців та іншого шкільного інвентаря посприяв
начальник відділу культури Володимир Леонідович Шепета.
Наступними кроками по благоустрою музичної щколи - заміна дерев’яної
підлоги у концертному залі закладу, проведення косметичного ремонту приміщень,
оновлення інвентаря, тощо.
Мокану Михайло Васильович
(нар. 21.09.1920 р. – †20.10.2000 р.)
Народився 21 вересня (у свідоцтво про
народження помилково потрапила інша дата – 22 вересня) 1920 року в селі Солотвино. Його батьки – Васіле Мокану (1890-1967) та Марія Фонта
(1894-1977) – були простими селянами
У
початкових класах, Міхай (Михайло) Мокану брав приватні уроки музики у вчителя
Франца Шедіна - колишнього диригента військового духового оркестру, чеха за
національністю, котрий навчав місцевих дітей грі на струнних та духових
інструментах. Великий позитивний вплив на формування творчої особистості
Михайла Мокану справило навчання в 20-х роках ХХ ст. в тодішньому культурнорму
центрі Мараморощини – м.Сігеті та містах Клуж і Тімішоара (нині територія Румунії).
Там, навчаючись в учительських семінаріях, він із захопленням поринає в
атмосферу музичного життя цих міст, відвідує оперні спектаклі, симфонічні
концерти у філармонії, вдосконалює теоретичні знання та опановує гру на
скрипці. Але нестабільність воєнних років змушує його повернутися додому, в
Солотвино. Спочатку вчителював у загальноосвітніх школах сусідніх сіл, а
1946-го року, разом із майбутньою дружиною Ольгою Іванівною Одовічук , а згодом
Степаном Арпою та іншими колегами, відкрив Cолотвинську дитячу музичну школу, яку деякий час
очолював. Цими ж роками молоде подружжя по черзі екстерном складає іспити до
Ужгородського державного музичного училища: М.Мокану по класу скрипки (у
Факторович С.Б.), а О.Одовічук - фортепіано (у Хосроєвої С.А.).
З
1951 року Михайло Васильович очолює філіал Солотвинської ДМШ у Великому
Бичкові, куди разом з дружиною Ольгою Одовічук (1921-2009) переїжджає на
постійне місце проживання. Він веде уроки по скрипці, дружина – фортепіано.
Плідна праця і ентузіазм подружжя Мокану давали вражаючі результати – 1951 по
1966 роки десятки їхніх випускників продовжили навчання в музичних закладах
країни. Разом з місцевими патріотами Юрієм Кузьмиком (нар.1909- †1976) та
Миколою Куцином (нар. 1912- †1997) залучає аматорів до хорової справи в
ансамблі пісні і танцю «Лісоруб», керівником якого був деякий час і сам Михайло
Мокану (з 1959 по 1967 рік).
У 1962-1968 роках М.Мокану заочно навчається у Львівській державній консерваторії ім.М.Лисенка за фахом – хорове диригування. Його однокурсниками були Степан Арпа, Василь Гайдук, Федір Турянин, Петро Сокач. Брати Михайла Мокану - Іван і Дмитро та сестра Олена також закінчили цей мистецький заклад. Згодом, продовжуючи навчальну сімейну естафету Моканів, цю консерваторію закінчили його син Олег, дочка Людмила та внучка Олександра.
З 1968 по 1972 рр. подружжя Мокану
працюють в різних населених пунктах Закарпаття – в Ясінях, де працював у
місцевій музичній школі та нетривалий час керував хоровою групою ансамблю пісні
і танцю «Гуцульщина» Ясінянського лісокомбінату, у Сваляві, де організував
гурти в санаторії «Поляна» та школі-інтернаті. Через не вирішення квартирного
питання переїхав на роботу до Волівця, де Михайло Мокану очолив місцеву музичну
школу та першим на Закарпатті започаткував хор працівників культури. З 1972 р.
завуч Рахівської ДМШ. Паралельно, майже 16 років, керує ансамблем гуцульських народних
інструментів Рахівського лісокомбінату. Важливою віхою творчого життя цього
народного колективу були виступи на столичній сцені палацу „Україна“ – на
концертах з нагоди чергових партійних (XХV-го, XХVI-го, XХVII-го) і
профспілкових (XVII-го) з’їздів, де доводилося виступати поряд з найкращими
професійними музикантами України.
Михайло Мокану одним із перших на Рахвівщині
був удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури України».
Тривалий час працював методистом районного Будинку культури, збирав і
пропагував фольклор Закарпатської Гуцульщини. Він випустив дві збірки ним
зібраного і розшифрованого фольклорного матеріалу під назвами «Нова радість
стала. Із зимового циклу щедрівок і колядок Рахівщини» та «Весняний букет.
Румунські народні пісні Закарпаття».
Помер
Михайло Васильович Мокану 20 жовтня 2000 року в м.Ужгороді. де і похований на
одному із кладовищ обласного центру.
Новаковський Олександр Бернардович
(нар. 10.08.1938 р. – † 01.02.2002 р.)
Народився 10 серпня 1938 року в селі Кваси на Рахівщині у сім’ї залізничника. У його родині перепліталися різні національності – дідусь був поляком, предки бабусі Фрінд були німецькими колоністами. Батьки малого Сашка - Бернард Михайлович та Ілона Юріївна – любили музику, тому його талант і любов до музичног мистецтва проявилася ще з дитинства. Після переїзду батьків до Великого Бичкова син виявив бажання навчатися в музичній школі.
Початкову музичну освіту здобув у
Великобичківському філіалі Солотвинської ДМШ, де навчався грі на тромбоні у
викладача М.Притули. Після закінчення музичного закладу продовжив навчання в
Ужгородському музичному училищі, де його здібності розвивав викладач по класу
тромбону П.Нефйодов. Після отримання у 1960 році диплома, за направлення,
нетривалий час працював викладачем духових інструментів у рідній музичній
школі. Потім – служив у армії, де грав у військовому духовому оркестрі. Після
армійської служби повернувся до рідного селища і продовжив педагогічну
діяльність.
У вересні 1966 року, Олександр Бернардович
Новаковський очолив новостворену Великобичківську ДМШ (адміністративно відокремлену музичну школу від Солотвинської ДМШ).
Один
з перших створив при початковому
музичному закладі учнівський духовий оркестр. Популяризував цей вид мистецтва у
інших селах Рахівщини. Створив і керував духовими оркестрами колгоспів нижнього
куща: Лужанського – з 1967 по 1973 рр., Косівсько-Полянського – 1973 по 1980
рр. Успішно керував духовим оркестром Великобичківського лісохімкомбінату, який
був неодноразовим призером районних та обласних марш-парадів духових оркестрів,
а в 1967, 1969 та 1990 роках – переможцем обласних конкурсів духової музики.
Тривалий час Олександр Бернардович був
активним учасником оркестрової групи місцевих народних ансамблів пісні і танцю
«Лісоруб» (з 1961 по 1972 рр.) та «Ялинка» (з 1962 по 1990 рр.). Очолював
Великобичківську ДМШ майже 8 років (з вересня 1966 р. по серпень 1974 р.).
Помер 1 лютого 2002 р. Похований на
малобичківскому кладовищі.
Кобака Іван Андрійович
(нар.
08.10.1937 р.)
Народився 8 жовтня 1938 року в селі Чинадієво
на Мукачівщині у багатодітній сім’ї
робітника-залізничника. Ще змалку мріяв стати добрим музикантом. У 1960 році
велика любов до мистецтва привели його до Ужгородського музичного училища.
Спочатку навчався на вечірньому відділенні, але потім вирішив перевестися на
денну форму навчання, щоб професійно освоїти знання з музично-теоретичних та
хорових дисциплін. Його викладачами були І.Куркін, Й.Сулінчак, О.Лендранич тав
інші.
Після закінчення диригентсько-хорового
відділу Ужгородського державного музичного училища, за направленням працював в
Ужгородській ДМШ №1, де вів уроки сольфеджіо та музичної літератури. Через два
місяці переїхав на роботу до Рахівської ДМШ, де з 1965 по 1974 рр. та з 1975 по
1997 рр. (до виходу на заслужений відпочинок) викладав музично-теоретичні та
хорові дисципліни, а з 2008 по сьогодні керує шкільним хором початкового
музичного навчального закладу. Поряд з основною роботою в музичній школі,
протягом 1968 - 1972 років, за сумісництвом, очолював хорову групу ансамблю
пісні і танцю на меблевій фабриці Рахівського лісокомбінату..
У 1972 році
Іван Андрійович поступив на заочне навчання до Харківської державної
консерваторії (нині інститут мистецтв), на диригентсько-хоровий відділ, який
закінчив у 1977 році.
З 1974 по 1975 рр. Іван Андрійович Кобака
очолював Великобичківську ДМШ. За його керівництва, було переоснащено
матеріально-технічну базу, велася робота по зміцненню трудової дисципліни, а
також збереження учнівського контингенту та залученню на навчання дітей.
Саме І.А.Кобаці належить ідея будівництва
нового корпусу школи, яка втілилася у життя тільки через 30 років.
При навчальному закладі вперше було
створено оркестр народних інструментів, з повним комплектом домр. балалайок,
які були придбані у місцевій школі-інтернаті.
У вересні 1975 року, І.А.Кобака написав
заяву за власним бажанням і повернувся на роботу до Рахівської ДМШ. Спочатку
очолив Рахівську вечірню музичну школу, а після її закриття, з 1976 року – вів
уроки музично-теоретичних дисциплін та шкільний хор. Поряд з цим організував і
вів хоровий хор Рахівської ЗОШ №4 (1977-1978 рр.). Тривалий час керував
районним хором вчителів. З 1986 р. – організував духовний хор при
Свято-Духівського православного храму, а пізніше – був регентом хору, який діяв
при Свято-Пантелеймонівській церкві-карлиці, яка знаходиться на територій
районної лікарні. Сьогодні плідно працює у Рахівській ДМШ на посаді викладача
хорових дисциплін.
Пекарюк Василь Васильович
(24.12.1942 р. – †04.10.2006 р.)
Народився Василь Васильович
Пекарюк 24 грудня 1942 року в селі Ділове (тоді Требушани) на Рахівщині у сім’ї лісника.
У 1949 році, поступив у перший
клас Діловецької середньої школи. Вчився дуже добре – на відмінно. Та з усіх
шкільних предметів найбільше йому подобався урок співів, легко навчався нотній
грамоті. співав у шкільному хорі. З дитинства у нього проявлявся потяг до народних
гуцульських інструментів.
Якось познайомився з
диригентом самодіяльного народного ансамблю «Карпати» з Рахова, самодіяльним
композитором Юрієм Юрієвичем Кадаром, який побачив у ньому музиканта і
майбутнього диригента.
Після закінчення Діловецької середньої школи, розвиваючи свої творчі
задатки, працює у Хмелівському присілковому будинку культури. Хоч і без
спеціальної початкової музичної освіти, але з Божим даром розуміння музики і
великим бажанням її освоїти, наступного 1959 року, за порадою того ж Юрія
Кадара, вступив в Хустське культосвітнє училище. Був дуже справедливим і
принциповим студентом, за що часто страждав. Через сварку з викладачем, після
року навчання перевівся до Одеського училища культури на диригентсько-хоровий
відділ.
Закінчив училище у 1964
році, безмежно радіючи, що здобув улюблену спеціальність і ввійшов уже у світ
музики освідченим спеціалістом. І ось новий етап життя – армія. І тут не
розлучається з улюбленою професією музиканта. Проходячи службу в Закавказькому
військовому окрузі в столиці Азербайджанської РСР м.Баку, де брав участь у
армійському ансамблі пісні і танцю, при окружному Будинку офіцерів створив
естрадний ансамбль, який невдовзі став переможцем оглядів на Одещині і виступав
навіть у Москві. В творчій і любячій роботі майже непомітно пролетіло три роки
(з 1964 по 1967 рр.) армійської служби, і Василь демобілізувавшись повернувся в
Одесу. Там зустрівся зі своїм викладачем по баяну відомим композитором
В.Дикусаровим, який на той час очолював один з ансамблів Чорноморського флоту.
Педагог запримітив неабиякий хист Василя до музики ще з студентських років, і
як здібному його випускникові, відразу запропонував йому роботу, уклавщи усну
угоду про працевлаштування в Будинок моряків на посаду керівника ансамблю
«Чорноморські чайки». Пропозиція була заманливою, спокусливим здавалося життя у
великому припортовому місті Одеса, та милуючись прекрасним морем, вдалині він
бачив гори і ночами йому снились лісові стежки. Ностальгія за рідним краєм
виявилася міцнішою від пропозиції залишитися в Одесі. Молодий фахівець не
витримав і повернувся в Карпати до рідних гір і Тиси.
На той час, відомий в області
самодіяльний ансамбль пісні і танцю «Лісоруб» Великобичківського
лісохімкомбінату, який вже заслужив звання народного, залишився без керівника.
Влітку 1967 року, 25-річному юнакові Василю Пекарюку запропонували очолити
ансамбль і стати художнім керівником і диригентом цього колективу. Довго не
роздумуючи, він погодився. Відразу після призначення, він з великим ентузіазмом
і натхненням взявся за роботу, адже це була його стихія.
За сумісництвом з січня 1968
року працював у Великобичківській ДМШ викладачем по класу баяна, а також вів
уроки співів та хорові гуртки в Малобичківській восьмирічній школі №2 (нині
Великобичківська ЗОШ І-ІІ ст. №3). Деякий час вів створений ним естрадний гурт
«Манжерок». Згодом був прийнятий на основну роботу в місцеву музичну школу –
вів уроки баяна і акордеона. Заочно закінчив Рівненський філіал Київського
державного інституту культури ім. О.Корнійчука (навчався з 1972 по 1977 роки).
З вересня 1975 р. Василя
Васильовича Пекарюка, згідно з наказом по обласному управлінню культури,
призначено директором Великобичківської дитячої музичної школи. За його
керівництва навчальним закладом були розширені вже діючі та відкриті нові
філіали та класи музичної школи у навколишніх селах – Косівській Поляні,
Кобилецькій Поляні, Лузі, Верхньому Водяному, Білій Церкві. 80-90-і роки ХХ ст.
були найбільш плідними у творчій діяльності керівника та колективу початкового
музичного закладу.
У 1990 році В.В.Пекарюк створив
при музичній школі дитячий ансамбль пісні і танцю «Веснянка», який у співпраці
з оркестром народних інструментів під керівництвом викладача закладу
В.В.Поповича, було об’єднано в один колектив, якому у 1992 році, за творчі
досягнення було присвоєно почесне звання «зразковий аматорський коленктив».
Цими ж роками при музичній
школі було створено викладацький оркестр народної музики, якому у 1989 році
було присвоєно звання «народний аматорський колектив».
За досягнуті успіхи у справі
професійного навчання та естетичного виховання учнівської молоді В.В.Пекарюку у
1988 році було удостоєно знака «Відмінник народної освіти УРСР», а за вагомий
внесок у розвиток музичного мистецтва краю у 1989 р. – почесне звання
«Заслужений працівник культури УРСР».
Майже 40 років віддані
напруженій роботі У Великобичківській ДМШ та самодіяльному народному ансамблі
пісні і танцю «Лісоруб», у творчому
житті Василя Пекарюка, спливли непомітно.
Користувався Василь Пекарюк надзвичайно
високим авторитетом серед митців краю і в рідному колективі, дорожив кожним
викладачем закладу та учасником колективу.
У 1989-2006 роках Василь
Васильович був регентом духовного хору Великобичківського греко-католицького
храму Успіння Пресвятої Богородиці.
Перестало битися серце
талановитого музиканта В.В.Пекарюка - 4 жовтня 2006 року. Похований на
кладовищі поряд з дружиною Оксаною та донечкою Іванкою у Малому Бичкові.
Та в серцях вдячних закарпатців
вічно житиме світла і незабутня пам'ять про цю талановиту, благородну, чуйну,
доброзичливу та щиру людину.
Попович Василь Васильович
(нар.
22.05.1959 р.)
Народився Василь Васильович Попович 22 травня
1959 року в селищі Великий Бичків на Рахівщині у робітничій сім’ї.
З дитинства мав гарний голос,
був солістом шкільної художньої самодіяльності - мріяв стати добрим музикантом.
Без відома батьків при підтримці першої вчительки початкової школи Марії
Юріївни Руснак, після другого класу успішно склав вступні екзамени в місцеву
музичну школу і став її учнем.
З 1968 по 1974 роки навчався
грі на баяні у Великобичківській ДМШ. Протягом навчання брав активну участь у
шкільних конкурсах з фаху, а також був учасником та солістом шкільного хору
(керівник В.В.Пекарюк) - Малобичківської восьмирічної школи №2, нині
Великобичківська ЗОШ І.ІІ ст. №3.
З 1974 по 1978 роки навчався в
Ужгородському державному музичному училищі по класу баяна. На випускному курсі,
влаштовується на роботу концертмейстером в Ужгородський гарнізонний Будинок
офіцерів, де вечорами акомпанує танцювальній групі. У складі колективу часто
гастролює по військовим частинам Ужгорода та Мукачева.
З вересня по листопад 1978 р. за
направленням працює у Великобичківській ДМШ викладачем по класу баяна. Далі –
армійська служба далекому Азербайджані. Після демобілізації – повертається на
викладацьку роботу в рідну школу. З 1980 по 1984 рр. - спочатку стаціонарно, а
потім заочно здобуває вищу освіту на музично-педагогічному факультеті
Івано-Франківського педінституту ім. В.Стефаника.
Поряд з основною викладацькою
роботою (клас баяна і акордеона) у Великобичківській дитячій музичній школі, за
сумісництвом веде уроки музики і співів при Малобичківській восьмирічній
школі №2 (нині Великобичківська ЗОШ І-ІІ ст. №3), а також займається з дитячими
хоровими колективами (молодших, середніх та старших класів). Створює вокальні
ансамблі дівчат - «Весняні голоси», «Червона Гвоздика», а також хлоп’ячий
вокальний ансамбль «Корчагінці» та хор хлопчиків, останні з яких, за розвиток
патріотичного виховання підростаючого покоління, були вперше на Рахівщині
нагороджені почесною грамотою Всесоюзної військової газети «Красная Звезда».
Поряд з вокально-хоровими колективами Василь Попович започаткував при
загальноосвітній школі і нові інструментальні форми: ансамбль дитячих
іграшкових та ударно-шумових інструментів та ансамблі металофоністів і
ксилофоністів. Згодом Василь Васильович розширив діяльність шкільної художньої
самодіяльності, створивши дитячий ансамбль пісні і танцю «Смерічка».
З 1988 р. по травень 1994 р.
В.В.Попович - керує учнівським оркестром народних інструментів
Великобичківської ДМШ, якому спільно з дитячим ансамблем пісні і танцю
«Веснянка» (керівник В.Пекарюк) присвоєно звання «зразковий аматорський
колектив».
При учнівському оркестрі
Василем Поповичом, було створено вокальні дуети, тріо, квартети, а також
інструментальні колективи: родинні ансамблі троїстих музик Огродників,
Тимчаків, Волощуків, ансамбль баяністів та інші, які неодноразово брали участь
у обласних телепередачах «Сонячне коло», «Грають юні музиканти», «Закарпаиські
візерунки», а також в республіканських: телетурнірі «Сонячні кларнети» та
радіоконкурсі «Золоті ключі».
У серпні 1993 р.
учнівський оркестр народних інструментів став переможцем III Гуцульського
фестивалю в місті Рахові.
Поряд з виконавською діяльністю, Василь Попович активно займається як
збиранням фольклору, так і збереженням народних традицій краю. Під його
керівництвом було відроджено дитяче вертепне дійство "Баранки". Цей
фрагмент вертепного дійства було включено в Новорічну програму "Щедрий
вечір", яку цими ж роками підготувала Національна телерадіокомпанія
України (Київ).
З 1994 по 2004 р., Василь
Попович перебував у безоплатній відпусці по догляду за дитиною віком до 6-и
років, а також у соціальній відпусці по догляду за батьком-інвалідом І-ї групи.
Щоб забезпечити родину всім необхідним, у кризові для України часи, йому
довелося деякий час працювати на будівельних майданчиках за кордоном у Чеській
республіці. Але і там не покидав займатися творчою діяльністю. У вільний від
роботи час, працював над відродженням фольклорних традицій Рахівщини, написав і
видав у Празі (Чеська республіка) ряд книг з народознавства, краєзнавства.
Серед них: «Народні таланти Великого Бичкова» (2001), «До вершин майстерності і
досконалості» (2002), «Дивосвіт народних звичаїв Великого Бичкова» (2002), «З
вірою у Всевишнього» (2002», «Таким життя творили люди» (2004), а після
повернення додому - продовжив краєзнавчу роботу. В Ужгородському видавництві
«Карпати» вийшли наступні його книги: «Школа музичного дивосвіту» (2007),
«Храми Рахівщини» (2013 р.) та інші.
Поряд з викладацькою та
краєзнавчою діяльністю, значне місце у творчості В.В.Поповича посідає
композиторська. Ван – автор майже 20 пісенних збірників (більшість з яких
написав і видав у Празі): «Ділюся скарбами душі» (2001), «Дарую пісню
Верховині» (2002), «Я серце в пісню переллю» (2002), «Родинні джерела» (2004),
«Понад сині полонини покотилися пісні» (2008), «Бджілонька Жу-Жу» (2009), «Як
не любить тебе мій краю» (2010) та інші.
Василю Поповичу належить упорядкування та вступна стаття до книги з
новелами та мініатюрами журналістки О.Ю.Марущак «Дарунок долі» (2006 р.), та
упорядкування, нотний текст і післямова до книги з віршами поетеси О.М.Чупак
«Краплини моєї душі, або Ніби вчора» (2005 р.).
З 1980 по 1982 роки, Василь
Попович - баяніст ансамблю пісні і танцю «Ялинка», а з 1982 по 1994 роки,
учасник оркестрової групи ансамблю «Лісоруб». З 2007 по 2009 роки, продовжив
участь в «Лісорубі» на баяні-контрабасі, а з 2009 по сьогодні – учасник хорової
групи ансамблю.
З 2004 по 2006 рр. –
В.В.Попович працював вчителем музики Стримбівської ЗОШ, а з 1 листопада 2006
року по сьогодні – директором Великобичківської ДМШ.
Як керівник закладу, Василь
Попович, спільно з педагогічним колективом музичної школи, майже протягом
десяти років, домігся високих результатів у рейтингу участі та перемог учнів
Великобичківської ДМШ в обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах серед
шкіл естетичного виховання області (з контингентом до 220 учнів), де займає
І-ІІІ призові місця.
Крім керівної роботи, очолює
учнівський оркестр народних інструментів – переможець обласних (лауреат ІІІ
премії в 2007, І премії (2009 та 2011), Дипломант (2013), лауреат ІІІ премії в
2015), всеукраїнських та міжнародних конкурсів, а також колективи малих форм,
серед яких: ансамбль цимбалістів – учасник (2013) та лауреат ІІ премії
обласного конкурсу інструментальних ансамблів в м.Ужгороді (2015); ансамбль
баяністів (квінтет) – лауреат І премії обласних (2011, 2013) конкурсів, володар
Гран-прі (2011) та переможець (І премія) Міжнародного фестивалю молодіжного
мистецтва «Закарпатський едельвейс» (2013), лауреат І премії Міжнародних
конкурсів баяністів-акордеоністів «Перпетум мобіле - 2013» в м.Дрогобичі
Львівської області та «Закарпатський едельвейс – 2013» в м.Ужгороді; ансамбль
баяністів (тріо) – лауреат ІІІ премії (2013) та І премії (2015) обласного
конкурсу інструментальних ансамблів в м.Ужгороді, переможець міжнародного
конкурсу баяністів-акордеоністів «Перпетум мобіле - 2015» та Всеукраїнського
конкурсу «Візерунки Прикарпаття – 2015»-
обидва в м.Дрогобич Львівської області.
10 липня 2015 року,
учнівському оркестру народних інструментів Великобичківської ДМШ присвоєно
звання «зразковий аматорський колектив».
17 квітня 2018 року, у рамках
відзначення 50-ї річниці від дня створення Великобичківської ДМШ, колектив юних
виконавців відсвяткував свій 40 річний ювілей. У складі оркестру виступили
колишні та діючі учасники колективу починаючи з 1988 року по сьогодні.
У травні цього ж року, дитячий
колектив під керівництвом В.В.Поповича запрошено для участі у І Відкритому
Всеукраїнському конкурсі «Гуцульська родина» в смт. Ясіня на Рахівщині, в
Міжнародному конкурсі «Закарпатський едельвейс – 2016» в м.Дрогобич на
Львівщині та благодійному концерті «Діти для дітей» у м.Требіч (Чеська
республіка).
В.В.Поповича має свою сторінку в книзі «Енциклопедія Закарпаття: визначні
особи ХХ століття» (2007) та Енциклопедичному альманасі «Кращі люди України»
(2009).
В.В.Попович - лауреат І премії
відкритого Всеукраїнського пісенного фестивалю ім. М.Машкіна - в номінації
«композитор-пісняр» (м.Іршава Закарпаття, 2006) та Дипломант І Всеукраїнського
конкурсу композиторських талантів «Спалахи Багаття», (м. Київ, 2008).
З 2003 р. Василь Попович –
член Національної Ліги українських композиторів, а з 2005 р. – член Асоціації
діячів естрадного мистецтва України. За вагомий внесок у розвиток музичного
мистецтва краю у 2006 р. В.В.Поповичу присвоєно почесне звання «Заслужений
працівник культури України».
В.В.Попович - Лауреат обласної премії ім. Дезидерія Задора
- у галузі музичного і виконавського мистецтва (2009) – у номінації «композитор»,
за збірку «Світлиця, сповнена пісень», учасник Міжнародної програми «Мистецький
олімп» (2011) м.Київ.
В.В.Попович нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти України»
(2009) та
Почесними Грамотами Міністерства культури і туризму України (2007, 2009).
У 2012 році – Творчою Спілкою
«Асоціація діячів естрадного мистецтва України» (АДЕМУ) присвоєно звання
«Заслужений діяч естрадного мистецтва України», а у 2014 році, нагороджений
ювілейною медаллю (з нагоди 25-річчя заснування Творчої Спілки «АДЕМУ»).
Рахівська дитяча музична школа
Рахівська дитяча
музична школа як самостійний заклад працює з 1961 року. За цей час школу
закінчило 1810 учнів. Зараз постійно в ній вчаться 258 дітей. Понад 300
випускників поєднали своє життя з музикою, обравши професію викладача, або
виконавця. На даному етапі в школі функціонує 4 відділи: відділ народних
інструментів, відділ струнно-смичкових інструментів, фортепіанний відділ і
відділ музично-теоретичних дисциплін. Тільки в нашій школі на протязі цих років
працювало більше 40 випускників школи. Багато випускників працює і в інших
містах України - Ужгороді, Івано-Франківську, Львові, Києві та за кордоном.
Призначення школи -
це не тільки здобуття музичної освіти, але і виховання гармонійної особистості.
Для цього створені всі умови - окреме приміщення з теплими класами, професійна
робота викладачів, повне забезпечення інструментарієм та унаочненням. Учні
навчаються грі на інструменті; на уроках сольфеджіо розвивають музичний слух,
вчаться чисто інтонувати; на уроках ансамблевої гри та заняттях хору
удосконалюють ці якості; на уроках музичної літератури дізнаються про історію
музичної культури, її розвиток, життя та творчості композиторів.
В кінці кожного
навчального півріччя учні на сцені демонструють свої знання, здобуті під час
навчання, а на сольфеджіо та заняттях з музичної літератури, проводяться з цією
ж ціллю контрольні уроки. Найкращі здобутки учнів виносяться на обласну сцену. Обласне
управління культури, його методичний центр, кожен рік проводять конкурси
індивідуальних виконавців, музичних колективів та хорів, де беруть участь кращі
учні музичних шкіл.
Рахівська музична
школа, її учні, систематично беруть участь в багатьох різноманітних конкурсах. Призерами
конкурсу скрипалів стали учні класу викладача Штодлер Т.В. - Шепета О., Ференц
І. та ансамбль скрипалів. Учасниками 3-го туру стали також учні класу викладача
Штефко Г.І., Томашука М.І., Мельник М.Й., Мисинчук Н.М., які отримали подяки
обласного управління культури. Учасниками 3-го туру олімпіади в минулому році
стали і учні викладачів Токач Л.В. та Цьомко Г.Н., які також отримали подяки
обласного управління культури. Учень Рахівської ДМШ Бендик Віктор, якого
готувала викладач Сойка Е.О., взяв участь в першому обласному конкурсі
угорської народної пісні в м. Берегові і отримав подяку.
Учні та викладачі
школи завжди беруть участь в культурно-просвітницьких заходах, які проводяться на
місцевому рівні. Щорічно вчителі та учні беруть участь в концертах до Дня
Гідності та Свободи, Дня виводу військ з Афганістану, до річниці від дня народження Т.Г.Шевченка, та ін.
Активну
культурно-просвітницьку роботу проводить римо-католицька церква і в цих заходах
з концертними номерами часто виступають учні класу викладача Штодлер Т.В. та Сойка
Е.О.
Для учнів у школі
завжди проводяться свята з концертними номерами на які запрошуються і батьки.
Це традиційні: «Свято осені” , „Новорічні візерунки”, „Перша нотка”,
„Композитори-ювіляри”.
Школа проводить
активну профорієнтаційну роботу з ціллю залучення дітей до навчання в школі. Так
для учнів молодших класів загальноосвітніх шкіл традиційно проводяться дитячі
філармонії під назвою „Знайомство з музичними інструментами”, проводять ії
викладачі Цьомко Г.Н. та Данканич З.А. Викладач Токач Л.В. з учнями здійснили
постановку музичної казки «Пан Коцький».
Наразі викладачі та
учні готуються до завершальних турів конкурсів - будуть проведені конкурси
індивідуальних виконавців на всіх відділах та огляд-конкурс ансамблевої гри, де візьмуть участь найкращі
учні нашої школи .
Ясінянська дитяча школа мистецтв
Дитяча музична школа в селищі Ясіня розпочала роботу
1 вересня 1966 року. Для дітей горян було відкрито двері в прекрасне диво
світу музики. Ця подія стала важливою в житті не тільки ясінянців, але й
мешканців навколишніх присілків. Вони отримали можливість здобути початкову
професійну музичну освіту навчаючись грі на різних музичних інструментах.
Спочатку в школі працювали 8 викладачів і навчалися 60
учнів.
Поступово зміцнювалась навчально-матеріальна база, зростали викладацький та учнівський колективи. На даний час основу викладацького складу становлять випускники школи.
У 1990 році музична школа була реорганізована в школу
мистецтв, де додатково відкрились класи різьби по дереву, живопису, вишивання
та хореографії.
На сьогоднішній день тут навчається 257 учнів, яких у світ прекрасного ведуть 25 викладачів. Своїм
покликанням вони вважають працювати так, щоб Ясінянська ДШМ була своєрідною
кузнею кадрів для професійного навчання та пропаганди музичного мистецтва. За
50 років діяльності школу закінчило 965 учнів. Багато з них здобули вищу
професійну музичну освіту і успішно продовжують працювати в галузях культури та
освіти, інші стали активними пропагандистами та носіями музичного мистецтва та
поповнили колективи художньої самодіяльності.
Першим директором Ясінянської ДМШ був П.І.Гомічко –
1966-1968 р.р.
З 1968 – 2000 р.р. колектив очолював М.О.Сентімрей
На посаді заступника директора з навчальної роботи працювали:
Й.Й.Борнеміссо, І.П.Прокопів, В.Д.Калинюк, Л.Ю.Дячук, М.В.Пластуняк, Л.М.Іванків,
з 2012 року по даний час - Н.Ф.Могош.
При школі діють такі відділи: фортепіанний,
струнно-смичковий, народний, музично-теоретичний та відділ образотворчого
мистецтва. Школа дає дітям загальну музичну освіту, сприяє їх вихованню,
розвитку естетичного смаку, музичної культури, більш обдарованих готує до
вступу до спеціалізованих музичних та педагогічних навчальних закладів. 
Немає коментарів:
Дописати коментар