Про
вагомі творчі здобутки народного ансамблю пісні і танцю „Лісоруб” селища
Великий Бичків, який за своїм виконавським рівнем, багатством і колоритом репертуару,
фольклорною самобутністю, величезним обсягом виконаної творчої праці був і
залишається одним із кращих у нашій країні. Мистецтвознавцями, культурологами,
журналістами зроблено чимало цікавих досліджень, написано багато газетних і
журнальних статей. Пишаюсь тим, що й мені пощастило прилучитись до увічнення
його багатющої творчої історії у статті „Щедрість душі і багатство таланту
диригента”, опублікованій у журналі „Культурологічні джерела” №4(16) 2011 р., а
також у збірці поезій і культурологічних статей „Мовою серця” („Гражда”, 2013),
у якій зроблено чіткий наголос на великих і неоцінених заслугах у творчій
діяльності колективу його колишнього художнього керівника, талановитого
фольклориста, диригента, надзвичайно скромної, працьовитої і благородної людини,
істинно заслуженого працівника культури України Василя Пекарюка. Абсолютно не
применшуючи явних та незаперечних заслуг у започаткуванні й становленні
ансамблю таких визначних особистостей культурного розвою Закарпаття, як Микола
Куцин, Михайло Мокану, Йосипа Волощука та ін., слід підкреслити, що своїх
очевидних творчих вершин „Лісоруб” досяг саме завдяки таланту, натхненній праці
та ентузіазму В.Пекарюка, котрий у його багатогранну художньо-мистецьку історію
вписав яскраву золоту сторінку.
Поява
„Лісоруба” – уже особлива сторінка в історії культури Рахівщини і загалом
нашого краю. Культурному процесу Закарпаття гуцульський регіон дав цілу плеяду
визначних митців та та низку самобутніх художніх колективів, але все ж таки
Великобичківський ансамбль у цьому списку займає особливе місце за своїм
художнім стилем, нестримним прагненням до збереження духовних творінь наших
предків і навіть за мірою глибокої любові великобичківців до віковічних перлин
гуцульського фольклору. Чи не ця безмежна любов до краси народної пісні,
музики, танцю, одягу та його оригінальних і неповторних атрибутів була однією з
рушійних сил, яка допомогла зберегти, врятувати колектив від розвалу за часів
глибокої соціально-економічної кризи нашої країни періоду кінця двадцятого століття,
котра особливо відчутно та негативно позначилася загалом на сфері культури та
значною мірою унеможливила отримання численних художніх колективів. Чимало з
них за таких умов припинили свою діяльність, а ось „Лісоруб” вистояв, зберігся,
незважаючи на всілякі труднощі та перешкоди, бо сила духу, велич любові його
учасників до нев’янучої краси народного мистецтва виявились могутнішими та
сильнішими. І сьогодні на відстані певного проміжку історії слід віддати
належне Великому Бичкову, який за тих складних економічних умов став усією
громадою задля збереження улюбленого колективу, без якого важко уявити собі
повнокровне духовне життя цього завжди прогресивного селища.
Мені
особисто пощастило близько познайомитись із творчою палітрою „Лісоруба” на
початку 70-х років минулого століття, тобто саме тоді, коли з ансамблем плідно
та натхненно працювали два завзяті поборники народної творчості – В.Пекарюк та
Й.Волощук. Їх творчий тандем став невичерпним джерелом художнього розквіту
колективу. Моє ж знайомство з „Лісорубом” сталося завдяки тодішній моїй роботів
обласній раді профспілок, де безпосередньо опікувався розвитком народної
художньої творчості, особливо на промислових підприємствах області. З усіх
промислових галузей краю на той час чітко виділялась галузь, а отже і
профспілка лісової. Паперової і деревообробної промисловості. Саме в цій галузі
функціонували масові художні колективи. Спільно з управлінням культури, котре
тоді очолював відомий організатор культурного життя Василь Керечанин, щорічно
організовувались творчі звіти районів і міст області, фестивалі, конкурси, а до
складу журі входили такі талановиті особистості як Михайло Кречко, Степан
Мартон, Клара Балог та інші. На тих відповідальних мистецьких акціях ансамбль
„Лісоруб” завжди виступав з оновленою художньою програмою і під час обговорення
членами журі його виступів отримував високі оцінки.
Водночас
відрадно відмітити, що „Лісоруб” завдяки його прогресуючому зростанню, завжди
мав добрих прихильників місцевої влади. Його організаційно-творчі, господарсько-0фінансові
проблеми, а також питання, пов’язані з активною гастрольною діяльністю, зокрема
й за межами області, вдавалося позитивно вирішувати з колишніми головами обкому
профспілки робітників лісової, паперової і деревообробної промисловості С.Дьологом,
В.Сочкою, головами облпрофради В.Магаритою, Ю.Стенчуком, директором
Великобичківського лісохімкомбінату І.Букричем, місцевими керівниками Рахівщини
М.Шпатарюком, М.Даскалюком та іншими.
І
палкі шанувальники цього високопрофесійного аматорського художнього колективу,
і представники владних структур всіляко підтримували його. Ансамбль постійно
брав участь у численних заходах державної і загальнонародної важливості –
звітах творчих колективів Закарпаття в столиці УкраїниКиєві, виступав із
концертами на зїздах галузевої профспілки, міжнародних гуцульських та місцевих
фестивалях, святах неодноразових закордонних поїздках. А у вересні 1987 року
мені випала нагода разом із ансамблем „Лісоруб” та ще кількома художніми
колективами побувати на Днях народної творчості Закарпатської області в Києві
та на концерті колективу для робітників Чорнобильської атомної електростанції.
Таке почесне і відповідальне завдання випадало далеко не кожному художньому
колективу. Чорнобильці щиро дякували великобичківським артистам за задушевні
гуцульські пісній темпераментні народні танці, а всі ми з болем у душі та серці
після концерту прощалися з робітниками, які залишались у закритій зоні
Чорнобильської АЕС,
Управління культури у 2000 році на
базі ансамблю пісні і танцю „Лісоруб” у пам’ять про балетмейстера колективу
Йосипа Волощука започаткувало проведення обласного фестивалю народної
хореографії, у якому беруть участь кращі танцювальні колективи Закарпаття.
Переможців фестивалю визначало журі, до складу якого входили відомі хореографи
Закарпаття: Клара Балог, Михайло Сусліков, Євген Бек та інші.
Уся
багатогранна творча діяльність народного ансамблю пісні і танцю „Лісоруб” –
яскрава сторінка нашого духовного життя, честь і гордість Закарпаття. Колектив
був учасником і призером кількох всеукраїнських та міжнародних фестивалів і
конкурсів, виступав із концертами у багатьох країнах Європи. І надзвичайно
відрадно, що завдяки старанням і таланту художнього керівника колективу
Володимира Шепети, балетмейстера Мирона Германа та керівника оркестру Миколи Кузьмика
він і сьогодні, в рік свого 70-річного ювілею, не лише зберігся як численний і
різножанровий ансамблевий мистецький колектив, але й радує шанувальників
народного мистецтва своїм майстерним і колоритним виконавством, продовжує і
збагачує віковічні традиції народнопісенного мистецтва гуцульського регіону
нашого краю.
Василь Габорець